сподівані, як пригоди в книжках.
Якийсь Крессоль вимандрував колись до Індії, вмер там і лишив своякам спадщину в сумі 60 мільйонів. А що їх було для поділу цієї суми 20 малих Крессолів, кузенів Люї — то на кожного з них випадало по три мільйони.
Це видалось мені таким фантастичним і неправдоподібним під кожним оглядом, що я не хотів вірити. Але він показав мені всі свої папери в найкращому порядку: листи французького консула, далі листи нотаря і цілий акт абсолютно автентичний і комплектний. І з дивним браком самолюбства він повторив:
— Алеж то моя бабуся буде тішитися! Вона ж так набідувалася, особливо відколи я пішов до війська.
Він жестикулював живо на своїм білім коні і зовсім не мав охоти спати, впиваючися своїм дивоглядним щастям.
Я ніколи не забуду того щасливого лиця, осяяного зорями, тими мовчазливими, тихими зорями, що немов дивилися на наш похід.
І крізь глухий гомін та ненастанний шум, який творять коні в поході, я все ще чую цей радісний голос, як він вимовляє:
— Три мільйони, пане поручнику! Три мільйони! Це багато грошей, не правда? Це така купа грошей, як у Ротшільда! Скільки би з них можна витрачати день-у-день!
Я ніколи не бачив на люському обличчі такої безмежної, повної радости.
Всю ніч він снував проєкти, що то він робитиме, як буде свобідним.
