йти. З моїх людей три були поранені; один умер швидко після поранення, бо куля розламала йому хребетний стовп.
Другий, на ім'я Дю, видужав досить швидко, діставши копитом у живіт. А третій, що звався Кляншар, мав дивне щастя: він завдячував життя своїй військовій книжечці, яку склав був удвоє і сховав на грудях. Куля провертіла всю книжечку, а на останній обкладинці сплющилася. Він потім заховав її як дорогоцінну пам'ятку.
А Крессоля не було. Нарешті я знайшов його простертого на землі з кулею у правій легені. Але на його лиці грала посмішка.
— Це нічого, пане поручнику! Я видужаю і таки візьму спадщину!
Цієї ночі він лежав у моєму наметі, поганенькім малім наметі, чотирикутнім, тіснім, низькім, у якому було або надто холодно, або душно. Він лежав поруч бідного Бре, що швидко вмер.
Другого дня я пішов відвідати його. Він ще всміхався тим своїм щирим усміхом, а в його тьмяних очах блимало щастя.
— Все дуже добре, пане поручнику, все дуже добре! — сказав він.
Говорячи над силу, він плював кров'ю. Його поклали на ноші і ми рушили назад до Аін-Сафрі.
Страшні ті ноші, ті іронічні колиски зроблено для дітей, для бідних вусатих дітей, що мають умирати! Це передчасні домовини, пародії дитячих забавок при вході до могили. Вони дуже болючі, дуже жалібні, ті великі карнавалові колиски. Не схиляється, не всміхається над тобою нічиє любе обличчя —
