Так вона голодує кілька день без перерви, все для хлопця, щоб міг дістати паяца.Вже три місяці щадить вона отак, та коли підрахувала вчора свою касу, має всього дев'ять франків і три су.
— Ще щонайменше треба десять франків, — думає собі, — ще щонайменше десять франків, але звідки то їх вистаратися до завтра?
З малим сьогодні дуже зле; він так ослаб, що не може взяти в рот ані трохи їжі. Стара в розпуці; і вона вірить тепер у паяца, як у талісман; і вона вірить, що він видужає, коли дістане лише паяца в руки. Вічно він говорить про нього, його очі розширюються і здається, що в них горить нове життя. Життя, так, життя!
— Ах, який то гарний був той паяц! — зітхає він тихо.
— Я принесу його тобі. Ось іду зараз.
— Що, паяца?
— Так, паяца.
— То вже ми забагатіли, бабуню?
— Авжеж, серденько, подивися лише!
При цих словах вона показує йому дев'ять франків і три су.
Дитина плеще з радости в долоні.
— Ах, бабуню, йди скоріше, йди скоріше!
Вона йде. Своїми старими та слабими ногами біжить спершу до сусідів, аби продати квитки на хліб, які дістала в закладі для вбогих.
— Хочу купити малому ліків.
Вона справді хоче купити йому ліків, вона говорить правду. Як вона квапиться, як хитається попри доми, бо не їла нічого ані вчора, ані сьогодні! Ах, а як мерзне! А дорога така далека! А вона не хоче піти до першого ліпшого склепу. Ні, там геть, на площі Великої Опери хоче купити паяца, де малий бачив його.
