вона робиться її легкою здобиччю.
Тарахкавка, це живий доказ на те, що боротьба за існування все ще ведеться за Дарвіновим принципом. Усе ще добіраються найліпші. Які смішні були побоювання тих небагатьох ворогів людей та дівчат, що від жіночої емансипації чекали кінця любови й людського роду! Жінка зробиться самостійною, — доказували вони, — не потребуватиме мужчини, зуміє сама утримати себе; так розминеться з метою, яку призначила їй природа — стати жінкою і матір'ю. А вийшло зовсім навпаки. Нові часи змусили дівчину зарані оглядатися за заробітком, завели її в різні бюра, де вона стикається з мужчинами. І найчастіше таке бюро — дорога до аналою. Так дівчата вміють у таємнім теплі інтимного співжиття збудити найскритіші інстикти, показати себе з такої корисної сторони, що кінець кінцем як не цей, то другий уляже силі спокуси і поверне жертву емансипації до її властивого покликання.
З усіх жіночих ремесел, які витворив найновіший час, заняття тарахкавкою найліпше платне і ворожить найпевніший успіх. Між мужеським духом, зайнятим диктованням, і тарахкавкою витворюється незабаром інтимний зв'язок, якесь обопільне зрозуміння, що може довести до тіснішого зближання. Як тяжко було колись письменникові, що мав нечітке письмо, дати себе пізнати сучасним швидше, ніж його надруковано. Навіть коли зважився диктувати писареві, то його брала нетерплячка із-за повільности, з якою його крилаті думи мусіли шкутильгати за писарською рукою. А при стенограмах знов навпаки: ось перед ним сидить стенографіст зі своєю дідчою скорістю 150 слів на хвилину і жадібно підхоплює кожне його слово та закріплює його в тих гієрогліфічних карлючках XIX в. Ледве не ледве тюпає думка за немилосердно поквапним олівцем. Машина до пи-
