— Бачите, — шепнув капітан лікареві. — Гляньте лише на його руки! Він розтулив кулаки. Тепер можемо вести його. Пане Тріґ!
— Слухаю, капітане.
— Що сталося з «Ляврою Май», коли вона плила з поворотом?
Тихим, слабим голосом, що іноді рвався на слові, оповідав хворий, але коли тільки зачинав маячити, капітан своєю командою завертав його знов до правильної думки.
— Наш капітан думав, що через рух нашого набору, дно корабля тріснуло в якімсь місті, і велів відкрити люки. Я був на переді, коли почув крик — крик жінки — і побіг до тилу корабля, куди всі бігли вростіч від люків, через які знутра корабля валила повзуча маса комашні, ящірок і скорпіонів, стоногів і хрущів і всяких комах, про які я навіть не чув ніколи, а особливо мільйони, мільйони мурашок білих, чорних і червоних, що вигрівалися в корі кругляків. Над люком підскакував, верещачи, Джо Дібльс, перший вартовий, бо комашня почала кусати його. В одній хвилі всі ми повидряпувалися на шнурні драбини, поприв'язувані до щоглів, бо проклята комашня почала вкривати весь поміст ззаду і спереду, немов розливалося їх ціле море. Ми сильно перелякалися, а Джо весь той час вився в корчах у командорській будці, а його нога відразу посиніла і спухла, вкушена якоюсь ядовитою бестією. Комашня перла з нутра корабля мов шалена, і швидко не було на покладі ані одного ступня вільного від неї. Зразу вартовий у задній частині корабля пробував своєю мітлою замітати їх з корабля, але деякі з тих проклятих сотворінь уміли скакати, а по півдні явилися також такі, що вміли літати — препаскудні почвари з поганими червоними крильцями, що бреніли над помостом. Я прибіг до мого Джо, до командорської будки, а інші врозтіч сиділи на шнурових драби-
