гами в дротах. Тут почалася для нього страшенна робота. Він почав щосили фиркати ногами, поки не вирвав великий шмат плоту і, тягнучи його за собою, погнав щодуху в темну безвість.
— Оце, мабуть, якийсь чортійський кенґуру у пшениці, — промовив Дев, — і ми зареготалися. Ми зрозуміли все добре, але батько не промовив ані слова.
Ми не тратили багато часу на розпалювання вогнів. Ми пішли навпростець через поле, засіяне пшеницею і покрите кенґуру. Не можу сказати, скільки їх було. — По тім гармидері, якого вони наробили втікаючи, можна було думати, що їх був мільйон.
Нарешті батько сказав до Джо, що може лягти спати біля вогню. Джо заснув справді. Батько сів біля нього і довгий час немов вдивлявся в пітьму. Час-від-часу невелике стадо кенґуру проскакувало біля вогню; потім надлетіла сова і почала скиглити жалібно, але батько сидів і, здавалося, не чув нічого. Ми годину за годиною ходили від вогню, а коли втомилися, кидати горючі головні на кенґуру, то присідали напочіпки біля вогню і проклинали вітер і зиму, і кенґуру, і сову напереміну. Це була паскудна, та все таки одинока наша розривка.
Час-від-часу батько вставав від свого вогнища і запитував нас, чи чуємо дещо. Ми відповідали, що крім кенґуру і сови не чуємо нічого. Потім він повертав на своє місце і вслухувався далі в ревучу пітьму. Він був неспокійний, і по всьому видно було, що думає зовсім не про кенґуру. Дев не міг зрозуміти його.
Ніч тяглася без кінця. Нараз між дротяними плотами щось гучно зашелестіло, і сестра Саллі появилася при світлі вогнища.
— Тату! — промовила вона. І більше ані слова. Батько, також не мовлячи ані слова, схопився з
