зібратися докупи, рушила далі, супроводжена цілою громадою веселих дітей і заздрісних дорослих.
Не один незвичайний похоронний поїзд проходив уже давніше до Баллярата з околиці Бунґарії. Але похорон Малахії Муні був найдивогляднішим і найнезвичайнішим із усіх, які колибудь відбулися на австралійськім континенті. Не диво, що відомість про нього немов електрична іскра швидко оббігла всі вулиці міста. Імпровізований караван, незвичайно брикливий кінь, запряжений до нього, закурений та розчіхраний ірляндець з горючими очима, що поганяв його, самі вже вистачали, щоб стягнути до себе всю людність міста. Але своїми іншими незвичайними додатками — дивовижною процесією тачок, закуреними, зіпрілими їздцями і останньою двоколіскою з одним колесом похорон по просту перервав усі зайняття міста і потягнув за собою величезну купу народу.
Морріссі обкрутив віжки на своїх ліктях і запираючися щосили ногами об штельвагу, з виваленими очима і страшенно напруженою увагою стримував брикливого коня. Жінки сиділи на возі, звішуючи свої довгі ноги, декуди на тачках спали поїжджани — Геффернан і Мур лежали горілиць зі звішеними головами і відкритими ротами. Навіть поліція уся в повнім зборі придивлялася процесії досить підзорливими очима, а де в кого зі сторожів публічної безпеки являлася охота арештувати цілий похорон. Але учасники похорону добули всіх своїх сил, щоб утриматися в порядку і пройти місто без ніякої зачіпки. О пів до п'ятої похорон прибув до кладовища, з караваною і домовиною в повнім порядку.
По звичайних вступних формальностях найближчі приятелі покійника зняли домовину з каравану і принесли до гробу, а після всього того, що трапилося в дорозі, похоронні гості не були вже такі п'яні, якби це повинно було бути. Та все таки домовину покладено коло гробу з таким лускотом,
