Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 20. Переклади (1962).djvu/486

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
АЛЬБЕРТ ДОРІНҐТОН
 
Невинна
 
Оповідання
 

Сонце спустилося вже понижче дахів, а довгі тіні доповзали до понурої брами тюрми. Похилена жінка глипала до неба, а паперова квітка на її капелюсі похитувалася до муру. Дівчина з Армії Спасіння приступила до неї і лагідно доторкнулася її рамена.

— Їх випустять о шостій, — шепнула вона. — Чекаєте на свого мужа, — і вона підняла руку, — чи на свого сина?

Похилена жінка підняла голову, і паперова квітка на її капелюсі захиталася.

— На сина! — скрикнула вона, мов перелякана. Вона трохи не дочувала і тільки відгадала питання дівчини.

Дівчина зітхнула і знов приблизилася до неї.

— Побив вас? — запитала лагідно, — чи може з бідности прокрався?

— Ніколи в своїм життю він не доторкнувся мене й пальцем.

Вона вийняла суху булочку і відкусила шматок.

— Дістав шість місяців за те, що кинув молотком на свого дозорця — Родля у фабриці чобіт. А проте він навіть не кинув молотком, міг тільки заїхати його кулаком.

— Моліться, щоб він навернувся до Бога! — промовила дівчина. Але бабуся знову не дочула її слів і продовжувала своє.