Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 20. Переклади (1962).djvu/493

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

якого був найвірніший ревматизм, який тільки можна собі подумати. Зміну погоди він пізнавав наперед на три дні, і коли хто в околиці мав якусь пильнішу польову роботу, заходив до старого Купера і немов знехотя запитував, як там любе здоров'ячко.

Дан сидів звичайно при столі, мовчав хвилю після такого запитання, пригадуючи собі вчорашні або позавчорашні симптоми своєї хороби, а потім відповідав також немов знехотя:

— Передучора штрикало мене трохи в лівім рамені.

— Ну і що з того міркуєте?

— Будемо мати дощ, коли вітер не відміниться.

— А як думаєте, вітер відміниться, чи ні?

Дан мацав свою ногу і відповідав:

— Із цією ногою я не зовсім певний. Чую тільки, що ось-ось у ній зачне мене штрикати. А в такім разі будемо мати сильний вітер із південного заходу.

Тоді сусід запитав:

— А як міркуєте, коли це буде?

— Вівторок.

І можна було заложитися десять проти одного, що у вівторок свистів вітер, як найнятий, або пускався дощ.

Розуміється, старий Дан тішився в цілій окрузі великою повагою. Та коли чимраз більше людей почало приходити до нього за порадою, він зробився трохи зарозумілим і вбив собі в голову, що ніхто інший, крім нього, не потрапить так вірно відгадати наперед, коли буде дощ або посуха. Певно, це не була велика хиба, але траплялося так, що ревматизми помилялися і віщували невірно, а тоді старий Дан сердився на Пана Бога, що посилає йому такі знаки, а потім дає іншу погоду і псує йому всі його рахунки.

Все те дуже сердило Білла Купера. Білл був