Три місяці перед тим розпочався приплив копачів до нового золотого терену, і тиша чагарників була перервана скрипінням корб та різноязичними голосами та окликами копачів різних народностей. Терен уважався багатим навіть у тім часі, коли великих знахідок золота в Австралії було ще багато. Третина копачів поробила маєтки; з решти лиш не багато не мали зовсім щастя. Довгі ряди білих наметів, що ясно визначалися проти порослих горбів, виростали одні за другими, а полотняні склепи та шиночки звільна уступали місце претенсіональнішим будинкам.
Старий Мос (Мойсей) Ізаакс був властителем найбільшого дому на терені. Стіни з грубих дубових дощок і грубі оковані двері забезпечували, бачилося, перед усяким непрошеним гостем. Не так як інші хазяїни і торговці, Мос Ізаакс не купував золота від копачів, але запропонував їм свій склеп як безпечний склад їхнього золота за оплатою двох шилінґів від унції, доки метал під конвоєм поліції не буде висланий на місце призначення. Копачі переконалися швидко, що це далеко корисніше, як продавати золото на місці, а Мос Ізаакс не без задоволення бачив, що золота депоновано у нього вдвоє більше, ніж би він колине-
