А чоловік ген там біг усе далі та далі. Добігши минулої ночі в скаженім бігу до Болонського ліска і вирвавшися таким способом від наставлених на нього агентів, Сальва надумався добратися до брами Дофін і спуститися відти на дно окопів фортеці. Він пригадав собі, що колись не один безробітний день проводив у цьому місці, у відлюдних закамарках, де ніколи не здибав нікогісінько. І справді, нема таємніших схованок, заслонених густішими корчами, зарослих вищим бур'яном. Деякі кути рову й великого муру — це правдиві гнізда волоцюг і закоханих. Сальва, запхавшися в найбільшу гущавину тернів і плющу, на щастя собі знайшов серед пітьми й дощу якусь нору, повну сухого листя, і запхався в неї по саму шию. Він був уже весь мокрий, бо повзав по болоті окопів помацки, не раз рачкуючи. Оте сухе листя було для нього несподіваним добродійством, немов покривалом, в якому він обсушився трохи і спочив після свого скаженого бігу крізь погану пітьму. Дощ не переставав, але обмочував йому тільки голову. Сальва вкінці дійшов до повного отупіння і під уливним дощем заснув міцним сном. Коли знову розкрив очі, сходило сонце, вже могла бути шоста година. Дощ промочив сухе листя. Сальва лежав мов у купелі льодової вогкости. Та проте він лежав на місці, чуючи себе тут безпечним від нагінки, яка певно чекає на нього. Ніякий поліційник не міг би його тут домацатися, бо ціле його тіло було загребене, а голова до половини вкрита хащем. І він не рухався з місця і придивлявся, як піднімалося сонце.
Коло восьмої години надійшли сторожі і поліційні агенти, перешукали рови фортифікації і не побачили його. Так і є, як він думав — нагінка була готова від самого досвіта, за ним стежили. Його серце голосно билося, він почував зворушення дикого звіра, котрого обступають стрільці. Припадково його криївка була під самою казармою жандармерії і відти, з другого боку насипу, доходив до нього голосний шум. Ніхто не показувався більше, ані живої душі, ані шелесту в бур'яні. Тільки чу-
