тати з найменших пеньків, використовувати найрідші корчі, не важитися робити ані кроку, не роздивившися довгенько довкола. Новий перестрах, вид далекого поліційника, примусив його лежати ще чверть години плазом на землі за хащами. За кожним наближенням порожнього фіякра, звичайного прохожого він зупинявся. Він відідхнув аж тоді, коли йому вдалося ввійти в гущавину, що знаходиться за горбком Мортмар між шляхом, що веде до Бульон, і алеєю, що йде до Сен-Клю. Хащі там дуже густі і він потребував тільки триматися їх, щоб непостережено добратися до близького, як йому думалось, виходу. Тепер він урятований. Але нараз він побачив в якихось тридцяти метрах перед собою стражника, що стояв нерухомо і заступив йому дорогу. Він скрутив убік ліворуч і побачив там другого стражника, що також стояв нерухомо і, бачилось, чекав на нього. А там знову стражник. Що п'ятдесят кроків стражник, цілий кордон розтягнений мов крила невода. А найгірше буле те, що його хтось мусів побачити, роздався легенький окрик, мов різке кумкання жаби, що повторювалося далі, все далі, без кінця. Ось нарешті стрільці напали на слід, тепер уся обережність безхосенна. Бідоласі не лишалося ніякої надії на рятунок утечі. Він зрозумів це дуже добре і відразу пустився галапом, перескакуючи через завади, пробігаючи поміж деревами, не дбаючи про те, чи його хто побачить, чи ні. Трьома скоками він перебіг поперек шляху, що йде до Сен-Клю і кинувся в густі хащі, що покривають площу між цим шляхом і алеєю королеви Маргарети. Там чагарник ще густіший, гущавина ліска тут найнедоступніша, ціле море зелені літом, де йому може й пощастило б заховатися в порі листя. І тепер на хвилину він щез з очей, зупинився, надслухав тривожно. Не видно, не чутно стражників. Невже вони загубили його слід? Тиша, безмірно солодкий спокій спливав з молодих листочків. Аж ось знову роздався легенький окрик, затріщали гілляки і він пустився бігти мов божевільний, куди очі бачать, утікати для самої втечі. Коли добіг до алеї королеви Маргарети, побачив, що
