ського престолу всяку потіху, яка лежить у вірі й костельних обрядах, — оце його висока і спасенна місія! Серце живіше билось в його груді, груди високо підіймалися в праведній гордості, що власне його, а не іншого спіткало таке трудне, а заразом таке почесне завдання!
— І я сповню його, покажусь гідним того довір'я, яке в мою ревність положили мої настоятелі, — повторяв він із запалом. Показатись гідним довір'я, — вище понад те не сягали його замисли так само, як уява його навіть не трібувала показати йому ті трудності, які можуть ожидати його при сповнюванню його місії. Він готовий був на мучеництво — от і все. Повний тої готовости, повний віри в святість і важність свого діла, а вкінці повний молодечого запалу — він їхав у далеку, незнану країну, твердо переконаний, що ті моральні сили, вкупі з благословенством св. вітця, вистарчать до сповнення вложеного на нього обов'язку.
В Кракові він задержався кілька день, щоб зібрати деякі потрібні інформації й порозумітися з епископом. Тут він прочитав у газетах досить неприємну звістку, що справа підляської депутації до Риму стала відома російській поліції, і що всіх членів тої депутації враз із Франковським зараз по їх повороті позабирано під арешт і посаджено до варшавської цитаделі. Була це вість в данім разі дуже погана, бо з Франковським упала для патра Ґавдентія перша й найголовніша підпора в його будучій діяльності. Тільки
