лагідний, згідливий, звичайний чоловік. Але тепер уже мені було занадто мало цього означення. Мій ум, подразнений учорашньою сценою, працював, порівнював, розбирав кожне слово, кожний рух Маріяна, і загадка «звичайного чоловіка» помалу почала вияснятися мені.
Поперед усього я завважив, що всі так природні на селі серед інтеліґентних людей розмови про політику, літературу, або наукові питання дуже нудили Маріяна. Він слухав їх мовчки, з самої чемности, а скоро тільки трапилася нагода, зараз відходив. Далі завважив я, що до карт, а особливо до газардових ігор, мав Маріян дуже велику охоту, і що при картах, з ідеальним супокоєм і без знаку втоми, міг просидіти цілу ніч. Я завважив, що при зеленім столику лице його оживлялося і в нього являвся дар мови, не звичайної товариської, але тої уриваної та конвенціональної[1] картярської. Коли в звичайній розмові він був дуже маломовний, за зеленим столиком Маріян оживав, хоч ані лице, ані голос його не зраджував внутрішньої гарячки; зраджував її тільки незвичайний блиск невеликих сірих очей і мимовільні, несвідомі рухи рук, що від часу до часу стискалися в кулаки, немов хапаючи щось. Не раз, стоячи за кріслом Маріяна і придивляючися тим несвідомим рухам його рук, я задавав собі питання:
— Який же то вогонь горить у нутрі того чоловіка?
- ↑ Конвенціональний — звичайний, буденний.
