такі дзявкуни, що хоч на місці погибай! Найневинніше свинство — і те їм сіллю в оці. Ну, змилуйтеся, люди добрі, коли старші в карти грають і «по писанію» співають і в часописях тільки образки переглядають, а друкованого не читають — їх і це в очі коле! «Свинство, свинство!» гукають. А самі скоро трохи підростуть, туди ж підуть, — це вже я добре знаю. Той, що нині гукає і обурюється і кокоїжиться — поглянеш на нього за пару літ, як підросте і стане «паном професором», аж він уже куди-куди не той стане. Сидить собі при зеленім столику, чотирьом тузам молиться, та «во всю велегласную» співає:
На весь світ
Виліз кіт,
Перехристився!
Але не думайте, що це щось поможе тепер йому про це говорити! І слухати не хоче, ще й в очі плює. «Ні, свине, не думай, що твоє свинство безсмертне. Буде й йому колись кінець, і коли не ми, то хоч покоління по нас буде виростати без твойого впливу. А тим, що буде, ти мене не лякай! Нехай і так, що твоя правда, та все таки тепер, доки в мене святий вогонь горить, я мушу воювати з тобою».
Вже я й просилась у них: «Бійтеся Бога, панове (говорю до них, бісенників, як до добрих!), хоч на вивіз мене лишіть! Ну, що у вас за сумління: німців та віденців голодом виморите! Аджеж вони без наших галицьких свиней просто перемруть
