приємець Байбарзо, або як він себе з панська звав, Шлендріян, — ви мені поручіть цю будову, я вам дешевенько достарчу робітників і всього потрібного матеріялу. А ви собі тільки плян виробіть, кошторис, тощо, та й надзирайте, щоб усе йшло як слід.
— То добре, кумоньку, добре, — сказала врадувана Згода. — Так вишліть же завтра робітників, щоб почали ґрунт чистити та рівняти. А про план ви не турбуйтеся, плян у мене вже готовий.
На другий день Шлендріян, звісно, робітників не вислав, але сам прийшов на пляц. Прийшла й Згода і зразу дуже здивувалася, не побачивши замовлених робітників.
— Та ви, кумонько, не гнівайтеся, — сказав до неї Шлендріян. — Годі було сьогодні, їй-богу, годі! Знаєте, які то в мене робітники, тільки плюнути! Одні грали в карти всю ніч, а тепер хропуть, аж буда трясеться, не добудишся їх, хоч з гармати стріляй, другі гуляли на весіллю, треті десь кудись пороз'їздилися, ну, біс їх знає! Але я їм задам, не бійтеся! Скоро тільки в нас робота почнеться, то все мені мусить іти, як на шнурочку. Я вже себе покажу!
— Та бо я хотіла, щоб зараз нині робота почалася, — сказала Згода.
— Е, що там, кумонько, — сказав Шлендріян, — один день швидше чи пізніше при такім великім ділі, це не робить ніякої різниці. В таких речах треба помаленьку, квапитися. Помалу їдеш, дальше заїдеш, це дуже розумно сказано. І знаєте, що,
