стовпи розхитувано. Оборонці старовини втрачали позицію за позицією. Нарешті згромадили всю свою силу на останнім заборолі, а це була пропінація. Тоді її оголошено святою. На жаль, ті, що оточували її німбом святости, забули сараки, що святим зробити можна лише небіжчика. Аж по невчасі пізнали свою помилку і почали радитися, що його зробити з тим святим заборолом шляхетської нації. Відповідно до преславної національної традиції ухвалено ті святощі продати.
Це був третій день і звався він викуп пропінації.
І ось піднявся один муж, великий у совітах фарисейських, і сказав:
— Не будьмо, як дві тисячі Юд Іскаріотських. Не продаваймо своїх національних святощів за тридцять срібняків. Коли вже так мусить бути, то продаймо їх дорожче. Зажадаймо, щонайменше два рази стільки мільйонів золотих за них!
Уся зібрана рада пристала на це і закричала в захваті:
— Браво! Браво! Нижче шістдесятьох мільйонів золотих не попустимо їх нізащо[1].
Тоді піднявся другий муж, іще більший у совітах фарисейських, і сказав:
— Не будьмо як дві тисячі Юд Іскаріотських! Не продаваймо своїх національних святощів in natura![2] Коли вже так мусить бути, то продаймо їх, in effigie,
