з порцією над шинквас і шинкар швидко налляв йому другу, за нею пішла третя, четверта, і поволі-поволі Василь почув, як у грудях ворушиться якесь тепло — він сів на лавку під стіною, п'ючи чарку за чаркою, та поводив блудящими очима кругом.
|
|
Не дуже квапився Сень виходити від Гнатихи. Але коли почув, що було з Василем, то живо побіг до Мошка, бо пригадав собі, що вже й на попівство вертати пора. Але тут застав він, що Василь вже без пам'яти й без кожуха лежав на лавці. „Ну, хвацький козак, — погадав собі, — як скоро собі вмів догодити! І що тут тепер з ним почати, як з бідою дочалапати до попівства? А втім ігій, будемо бачити!“… Так заохотивши себе самого, випив порядну чарку для ліпшої відваги та й прийнявся будити Василя.
— Гей, Півтораче, вставай! Ану рушся та живо: підемо, небоже, на грай-гору!
Довго телепав Сень старим, заким той трошки роздрухався. Але Сень небагато й питав, що й як, ухопив Василя сильно попід руку та й помчав селом, чалапкаючи мало що не по коліна в густім болоті, втомився трохи не до смерти, заким зайшов на попівство.
Пан-отець аж за голову взявся, побачивши Василя в такім стані. Він зразу розлютився, почав кричати та сваритися, але швидко побачив, що крик та сварка нікуди тут не годяться, бо Василь нічогісінько не розуміє, що до нього говориться.
