про свої давні гріхи, про свою слабість, про страховища, які йому привиджувались, та про муки, що терпів. „Але Матінка Божа змилосердилася наді мною. Через її молитви, панове господарі, підвів мене Господь. От слухайте. Нині над ранком лежу я — не сплю… Чую — відчиняються двері, та так тихесенько, що й не чути. Дивлюся — входить жінка, вся в білім, а від неї така ясність сяє, що аж у очі б'є. От вона приходить до мене, а я лежу та тремчу, та все молитви мовлю. Вона, братчики, притулила мені руку до грудей, і мені мов би хто жорновий камінь зняв, так відразу легко стало. „А що, ліпше тобі?“ — питає мене. — „Та ліпше“, кажу. „А бач, не треба грішити; Пан Біг за гріхи ще тяжче буде карати. Йди ж, небоже, й три неділі лежи „крижом“[1] перед царськими дверми, потім висповідайся, то всі тобі гріхи будуть відпущені“!
Василь довго ще говорив; людей, дедалі, все більше купчилося коло нього, старі приятелі стискали його за руки, пізнаючи на нім явну ласку Божу. Вкінці забаламкали сумовито дзвони на хвалу Божу, й весь народ посунув до церкви, хрестячись побожно та цілуючи чорний дерев'яний кілок, яким були прибиті Христові ноги на великім розпяттю перед церковними дверми. Іван не міг протиснутися до батька, хоч дуже радий був з ним поговорити. Від якогось чоловіка він почув те, що розповідав Василь, і сам не знав,
- ↑ „Крижом“ лежати — хрестом лежати.
