і привалено нею на барикаді купу всяких дрібних, поламаних меблів, скріплених проти сили куль околотами соломи, подушками та матрацами. Калинович уже перед тим спостеріг був на вершку барикади, в півколесному вікні костела навалену мов ненароком, мов забуту в тім місці, купу околотів. Тепер побачив за цею купою якісь рухи, побачив там якусь людину.
В глибокій віконній фрамузі за купою тих околотів стояв скулений Валіґурський. Його позиція була вигідна: скулившися майже удвоє, він міг малощо не зовсім заховатися у фрамузі над барикадою, а рівночасно окидати очима всю напротилежну сторону площі Св. Духа, вилет брами Андріолія і дальші доми. Випростувавшися в фрамузі і ставши одною ногою на статую Божої Матері, він міг вихилитися головою поза ріг костьолу, оглянути одвах і всю площу і слати й туди свої кулі. І він сидів мов щур у муці: не видно його, а знаєш, що він з укриття пасе очима довкола. Та ось нараз він піднімається до половини, простягає руку, в якій видно заржавілий старий наполеонівський штуц, у якому перевісний крем'яний замок перероблено на капсльовий, і майже не мірячи, палить униз і рівночасно знов тоне в своїй криївці, а тільки глухий стогін та німецькі прокляття за барикадою свідчать про ефекти його вистрілу. Та рівночасно Калинович побачив, як із горішньої фрамуги простягається вниз його рука з великим пістолетом, як той пістолет від-
