Ось він у мене в руках, той лист. Не лист, а чималий пакет. Адресований недоладно. Моє ім'я і прізвище — і Львів. Щастя, що нема нікого другого, що називався б так само, як я. А правда, і др. на переді. А про те видно, що пише хтось…
Та що це? Марка російська і штемпель Порт-Артур! Із Порт-Артура? Це що за диво? Хто там у Порт-Артурі може мати інтерес до мене? Кому там у Порт-Артурі цікаво доносити мені щось? А може то не до мене? Може яка помилка? Може в середині є друга коверта і лист призначений для передачі комусь іншому?
Розкрити коверту і переконатися, це була би найпростіша річ. Та ні. Нехай іще хвильку полежить. Ось тут передо мною. Запечатаний лист на твоє ім'я, з невідомого місця, писаний невідомою тобі рукою, це все таки якась тайна, містерія, загадка. Люблю такі містерії, бо моє життя тепер не має ніяких. Моє життя, як проста, широка, вигідна, гарними деревами висаджена алея, що веде…
Тьфу! Що це я? З якої речі буду сьогодні згадувати про те, що пишається на кінці тої алеї, на кінці кожної життьової дороги, чи вона проста алея, чи крута, кам'яниста та вибоїста стежка? Лишімо це, воно нас не мине, а самохіть літати туди нема ніякої потреби.
Але лист! Що в ньому може бути так багато напаковано? Кореспонденція до газети, чи дневник якогось полководця, чи якісь урядові донесення, чи розпорядок останньої волі якого землячка, загнаного
