його! Якби я тепер узяв і не розпечатавши кинув його в огонь? Він згорів би і понісби всі свої тайники в безмірний простір, назад туди, відки прийшов. А я лишився б з утаєним у душі почуттям іще одної нерозв'язаної загадки — та й годі. Нерозв'язана загадка цікавить, навіває жаль або тугу — все те приємні почуття. Розв'язана може зранити або вбити.
Ха, ха, ха! Але я таки порядний боягуз! Чую себе таким певним у своїй твердині за заборолами своєї філософії, серед башт своєї самоти, — і боюся от цього паперового гостя. Навіть коли б це була бомба кинена злобною рукою, то що вона мені зробить? Особисто мене не трафить, а постороннього, дорогого і любого мені не знищить, бо нікого такого, здається, на всім світі в мене нема! А коли так, то чого мені боятися її?
Але чого ж тремтить моя рука, держачи ножиці? Чого стискається серце якимось тривожним прочуттям?
Так і є! Це якийсь фатальний лист! Без виразного наказу моєї волі, якимось механічним відрухом рука відчинила його. Тонесенький пасочок з краю відкроєний. Загадка відкрита — і коли в тебе є ще який арсенал оружжя проти мене, доле, коли ти якраз сьогодні, перед новим роком, із другого кінця світу, з далекого Порт-Артура навела ворожі батареї на мене, то стріляй! Поборемося!
Лист відчинений!
