залетить, то від твоєї душі буде залежати, чи прилетить і друга. Коли в твоїм серці є ще хоч іскра любови до мене, хоч крапелиночка бажання — побачити мене, то це буде та сила, яка притягне й друге крило, другу половину моєї душі до тебе.
Лети ж, сойко, в далекий світ! До того, що любив слухати твойого скрекоту, любив дивитися в твої очі! Затріпочи оцим крилом над його душею і роздуй те, що там тліє ще під попелом байдужности та розчаровань! Навій на нього солодкі мрії, любі спомини! Розворуш його серце, щоб забилося невимовною тугою, запали в його очах блискучі іскри, щоб горіли, як дорогі брилянти, і потім угаси їх слізьми, мов перлами та пишними кришталями!
Та коли він зворушений запитає тебе: А де ж ти бувала? А що ж ти чувала? — то мовчи! мовчи!»
Впадаєте в сентиментальність, шановна пані! Вона шкодить вам. Поетичні вислови та сльозоточиві фрази не до лиця вам.
Того писання ще груба пачка. Вже восьма вибила. Як воно все таке саме, то зачинає бути нудне. Не варто було й трудитися писати таку пустомельщину.
Все це, коли сказати вам по правді, панно Маню, ані крихти не зворушує мене. Бо все це слова, фразеологія. Правдивого чуття в тім нема, от що. А я занадто старий горобець, щоб дав зловити себе на полову.
Ваша історія з сойкою, зовсім не до речі приточена. І містику якусь із тим
