це село в заряд і буде дуже рад бачити сина відразу жонатим. Візьмемо шлюб у Маріяцькім костелі і по кількох днях гайда на село. Чудова підгальська[1] околиця. Розташуємося, розгосподарюємося і зараз спровадимо до себе таточка. Ой, як гарно буде!
Генрись навмисно не хотів наперед говорити таткові нічого. Ми знали, що татко не спротивиться моїй волі, а, бачучи мене щасливою з Генрисем, і сам буде щасливий.
От такі пляни снували ми до самого Кракова, переплітаючи їх рясними поцілуями, пестощами, реготом та поважними розмовами.
Генрись умів оповідати забавні анекдоти і, коли лише бачив хмарку задуми на моїм чолі, зараз починав якесь веселе оповідання, щоб розсмішити мене.
В Кракові нас зустріла перша несподіванка. На двірці дожидав нас пан Зиґмунт — Генрись казав, що це завідатель дому його батька. Що це за уряд такий, я не могла зрозуміти, та й не до того мені було. То був пан високий, сильний, плечистий, як ведмідь, з великою чорною бородою, з малими блискучими очима, з понурим видом, від якого віяло якимось холодом і жахом. Я відразу почула до нього антипатію. Але Генрись привітався з ним, як з добрим, любим знайомим і розмовляв щось довго. Я сиділа в їдальні і снідала. Потім прийшов до мене Генрись і сказав, що його батьки виїхали до Варшави і веліли й нам зараз же їхати туди.
- ↑ Підгальська — підгірянська
