говору майже кожного села в околиці Дрогобича. Він приніс і пустив у курс такі діялектологічні перли мазурського говору з Рихтич, як «zaprzyj dżwirże», що мало значити «запри двері» і «wyżeni imienie na zagumienie», що мало значити «вижени худобу («імінє» в підгірськім діялекті) на пасовисько». Він був добрий ученик і добрий товариш, загально люблений задля свойого доброго гумору, дару удавання різних голосів та висловів, та незліченої сили приказок та дрібних оповідань і анекдотів, якими в хвилях веселости щедро пересипував свою мову.
Його батько, старий Моримуха, був, як казали, заможній селянин із Колодруб, невеличкого наддністрянського села. У нас тамошніх селян називають «Заболотеями», бо вони живуть на рівнині, яку часто заливає Дністер, серед багон та болот, а на дорогах, які ведуть через їх села, болото, як кажуть, не висихає ніколи. «У нас болото святеньке, — говорив було Опанас, — як розчинять з одною паскою, то кисне аж до другої». «Заболотеї» визначаються також своїм строєм: не носять гунь ані суконних свит, тільки довгі, майже до самої землі, полотнянки.
— У нас, як котрий сват виросте високий, — говорив було Опанас, — а в стані тонкий, а одягне таку полотнянку, а в половині перепереже вузьким ремінцем, а зігнеться вдвоє, витягаючи ноги з болота, то виглядає зовсім так, як ціп: ціпивно хтось держить у руці, а билень кінцем загруз у болоті.
