— Мовчи, дурню! — крикнув Мундзьо. — Що то, хто з нас старший, я чи ти? Яким правом ти будеш мене розуму вчити?
— Ну, ну, ну, гамуйся, гамуйся! Я тому не винен, що ти старший і такий дразливий. А ти вже зараз і: дурню! А що, як би я взяв та й розсердився на тебе? Бо скажи по правді: який я в тебе дурень? Хоч ти роком старший від мене, але оба ми разом матуру здали, і ця тільки між нами ріжниця, що я маю п'яту льокацію[1], а ти п'ятнацяту.
— О, вже мій Тоньо почав на своїх льокаціях їздити! — сердито буркнув Мундзьо і відвернувся.
— Ні, ані не думаю їздити, а тільки кажу, що якби я був такий, як ти, то мав би право нагніватися на тебе. Але я не гніваюсь, бо знаю, що ти це так сказав, спалахнув та й ляпнув!
Мундзьо йшов відвернений, а при останнім слові брата навіть плюнув і пробуркотів:
— Тьфу! П'ята льокація й «ляпнув». Що то за естетичне, що за гарне слово! Ляпнув!
— Ну, то нехай тобі буде: бовтнув!
— Ще краще. А ну, ще як інакше!
— Ет, тобі бо не догодиш! — напівповажно, а напівжартом сказав молодший. — Коли хочу докладно висловити те, що думаю, то мушу ж ужити такого слова, яке на мою думку найвідповідніше.
— О, певно! І саме найвідповідніше: ляпнув! Ха, ха, ха!
— Ха, ха, ха! — засміявся і собі молод-
- ↑ Льокація — відзначення в школі.
