серед ринку, межи возами, далі кинувся по торговицях, по підсіннях, і всюди такого вереску наробив, вихваляючи свій товар, що нарід почав збігатися довкола нього, немов він якого ведмедя водив з собою. Не минуло й півгодини, а вже Гава розпродав чіпці не по 20, а по 25 сотиків.
— Доброго вам здоров'я, пане Староміський! — з таким окриком влетів він до шинку, увесь почервонілий і задиханий. — Ось вам ваша ліска.
— А чіпці де? — спитав Староміський.
— Як то де? Заніс додому. Знаєте що, може вип'єте ще склянку пива?
— Та випити б то чоловік випив, але грошей дасть Біг. Треба ще ниток на нові чіпці купити.
— Ну, випийте за мої гроші. А я вам за той час буду щось казати.
— Тьфу на твойого батька запливомізького! Чи помана якась учепилася мене з тим жидюгою? — воркотав Староміський, але цим разом усміхався зовсім добродушно, поки Гава замовляв пиво. — Ну, що ж там маєш казати? Кажи!
— Хотів я вас запитати, чи багато ви таких чіпців на тиждень можете зробити?
— Як до потреби. Звичайно робимо десять. Але якби тільки нитки, то ми могли би зробити й сорок і п'ятдесят. Можна би всі три дочки до роботи засадити ще й стару до помочі. Тільки біда, що мало продаємо, то й на якого чорта їх і робити так много?
