за кожним, по-майстерськи зв'язаним «очком». Навіть стара Староміська під впливом загального розохочення немов помолодшала і випростувала потрохи свою згорблену поставу.
Минув тиждень, — усе йшло якнайліпше. Чіпці були готові. Староміський доручив їх Гаві, дістав гроші, дістав замовлення на нових п'ятдесят чіпців і завдаток на матеріял, і в дуже радіснім настрою вернувся назад додому. Робота закипіла наново. На слідуючу неділю до нього навідались несподівані гості. Сам їх добродій Гава загостив до їх хати. Побачивши нужденного, обдертого і запорошеного жидка, Староміська хотіла дати йому кусень хліба, думаючи, що це жебрак, але в тій самій хвилі чоловік її пізнав Гаву, скочив з постелі, на котрій спочивав трохи по обіді, і обняв Гаву, як сина.
— То ти, Гаво? А ти що тут робиш?
— А що маю робити? Прихожу вас навідати. Маю тут ґешефти, то й думаю собі: давай зайду за одним заходом до Староміського.
— Маєш тут ґешефти? Тут в Старім Місті? А які ж ти тут з Дрогобича можеш мати ґешефти?
Гава усміхнувся.
— От так собі! — відповів, схиливши голову, — наші жидівські ґешефти. Ну, а чіпці готові?
