любив сидіти в кутику мовчки, скорчений, обчепивши руками коліна та опершися бородою о коліна, тільки очі йому блищаться з темного кутика, як цікавої мишки.
— Ну, скажи ж нам, що ти за грабунок такий страшний зробив, що шандар за нього аж шибеницею тобі грозив? — спитав його раз пан, коли вже видно було, що хлопчисько трохи втихомирився та освоївся.
— Ой, пане, — сказав Йосько і затрясся всім тілом, — довго би розказувати, а мало слухати. То дуже глупа історія.
— Ну, ну, розказуй, послухаємо. І так не маємо тут нічого мудрішого робити, то можна й глупої історії послухати.
— Ріс я у Мошка, орендаря в Смерекові, — почав Йосько — зразу грався я разом з його дітьми і кликав Мошка «тате», а Мощиху «маме». Гадав я, що вони мої родичі. Але небаром завважав я, що Мошко своїм дітям справляє гарні бекешки, а Мощиха дає їм що п'ятниці білі сорочечки, коли тим часом я ходив брудний та обдертий. Коли мені було сім літ, казали мені пильнувати гусей, щоби не йшли в шкоду. Мощиха не питала, чи холод або спека, але гнала з дому на толоку, даючи при тім чимраз менше їсти. Терпів я голод, плакав не раз на толоці, але все те нічого не помагало. Сільські хлопці були ліпші для мене. Давали мені хліба, сиру, допускали мене до своїх забав. Привик я до них, і пізніше став я їх виручати в пильнуванню гусей. Був я, як на свій вік, крепкий і зручний,
