— Ось і він сам! За вовка помовка, а він осьде! Ну, ходи ж, ходи ближче!
Бачу, що вже все вийшло наверх, що вже за мною питають. Тож зібравши всю свою відвагу, йду до хати.
— Як називаєшся? — питає мене шандар.
— Йосько Штерн.
— Відки родом?
— Не знаю.
— Ага, значить волоцюга.
Закаменів я на місці. Не раз чув я це страшне слово, чув багато страшних історій про те, що то виробляють шандарі з волоцюгами, і завше того найгірше боявся. А тут маєш, від першої хвилі і сам у таке ж попався!
— Алеж я тутешній, — простогнав я. — Пан війт мене знають.
— Я? тебе? — каже мені війт. — Брешеш, любенько моя! Знаю тебе з видження, знаю, що називаєшся Йосько і що служиш у Мошка орендаря, але хто ти такий і відки взявся, того не знаю.
— Ага, значить, бреше в живі очі! — крикнув шандар і щось собі занотував у книжечці — Ходи сюди, — сказав далі до мене. — Ближче! Дивися мені в очі!
І в тій хвилі, коли я підніс до нього очі, він тяжким своїм п'ястуком ударив мене в лице так, що я відразу впав на землю і кров'ю обіллявся.
— Встань зараз! — крикнув до мене шандар, — і не смій мені кричати, бо ще більше дістанеш! А тепер кажи правду, що тебе буду питати! Ти служиш у Мошка?
— Так.
