Він не договорив і, закусивши зуби з лютости, шарпнув Завадовського ід собі і почав його обшукувати, торгаючи та штуркаючи на всі боки, як пса. Новітній і Кеслер, і собі тремтячи з мимовільного страху та холоду, дивилися то на страшне, набрескле і мов у ведмедя обросле лице Панила, на його люті, дикі рухи, то на свого тремтячого та блідого мов стіна товариша, котрий без найменшого опору, без найменшого супротивлення давався шарпати та торгати лютому ключникові. Особливо страшно було Івасеві дивитися на це все. Його переполохана фантазія зараз шептала йому: «Що то буде далі, коли на першім кроці, на першім поступі в тім заклятім світі стільки погані і дикости!». В серці Івася будився при тім глибокий жаль над Завадовським, хоч його зовсім не знав. «За що він так збиткується над ним? Що йому зробив бідний Завадовський, будь він собі й злодій? Чому ключник з нами обходився інакше, а з ним інакше?». Ті і другі подібні питання ворушилися в його молодій недосвідченій голові і боліли його, немов би хто колов його шпильками в мозок. Другий тривожний голос шептав йому знов, що те саме, що з Завадовським тепер, буде швидко діятися і з ним, і з оцим жидом і діється віддавна з усіма арештантами. Таку думку мимоволі набилював йому сам погляд на лице і очі ключника. Івась не міг собі подумати, як міг би хтось любити чоловіка з такою ведмедячою мордою і з тим бугаєвим голосом,
