супроти нього яких лихих намірів. Борис сидів, ані не ворухнувся, і дятел знов почав стукати дзьобом, немов бажав збудити його з задуми.
Борис устав і пішов дальше. Він наближався до вершка гори. З правого боку ліс урвався, почалася невелика поляна. Від неї дмухнуло теплим, пахучим вітром: десь там на другім кінці поляни вже скосили траву і з її пологів ішов отой густий, вогкий запах гірських квітів. Борис довго стояв і глибоко вдихав той любий запах. «От як би мої пацієнти з віденської клініки могли хоч по місяцю дихати таким повітрям і таким запахом!» — подумав він, і та думка, з якою він приїхав сюди, живішими кольорами заграла в його дусі. Кліматична лічнича станція в цих горах, — оце був його ідеал, і він постановив собі винайти для неї найвідповідніше місце: і високо положене і захищене від вітрів і при тім не надто далеко відрізане від комунікації зі світом. Їдучи сюди, він усе те обмірковував, мірив труднощі, особливо брак усякого комфорту по найближчих гірських місточках, бруд та погану господарку, — та все таки ці труднощі не видавалися йому неможливими до поборення, а користі, які подавав його плян, переважили його хиби. Треба лише винайти місце для станції, таке місце, що відповідало би вимогам науки та заразом тому плянові, який він виробив собі довголітньою практикою і яким надіявся побити конкуренцію деяких подібних закладів.
