усіх альтанок, із усіх доріжок, із усіх закутків, тяглася рожево-зеленою стяжкою рівнобіжно з усіми пасмами його мрій. Ах, це та Дріяда, яку він так несподівано і в такій чудернацькій обставі здибав сьогодні рано ось тут унизу на стежці. Чого вона хоче і яке їй діло мішатися в його рай? Чи це може та квітка, що має статися його найкращою оздобою, що має своїм запахом і своєю красою оживити, довершити його? Борис чув, як у нього живіше забилося серце якоюсь невідомою досі непевністю, тугою, ожиданкою та острахом.
Жінки досі не грали в його життю ніякої видної ролі. Він учився серед недостатку, боровся тяжко та витривало за життя, здобував знання, освіту, становище в світі, і на це йшли всі його сили і всі його помисли. Він привик досі числити тільки на себе і дбати тільки за себе. Жінок він уважав предметом розкоші, люксусовим меблем, а в приложенню до себе — математичним зрівнанням із двома невідомими, яке вносить непевність і хиткість у всі життьові рахунки. А він так любив певність і ясність, і мусів любити їх під загрозою утрати всеї підстави свого існування, під загрозою морального та економічного банкротства. І свої відносини до тих немногих жінок, з якими йому доводилося мати зносини там у Відні, він силкувався відразу поставити на основах певности та ясности, і все якось виходив на тім добре. Але оця рожево-зелена поява — він чув це інстинктово — була зовсім з іншої категорії, нездібна уло-
