бітники порозходилися всі, крім заграничного політика, що забалакавшися перед тим, кінчить ще якусь статтю.
А в тім дзінь-дзінь-дзінь! — задзвонив телефон. Заграничний політик покинув писання, підійшов до телефону, віддзвонив і притулив слухавки до вух.
— Хто там? — запитав він.
— Чи редакція?
— Так.
— Я поліційний комісар. Прошу прислати репортера… Власне їде комісія на Янівське.
— В якій справі?
— В справі тої пожежі, про яку донесено нині рано.
— Дякую! Зараз буду там.
В ранішним номері ґазети було коротко донесено про загадкову пожежу: горів військовий магазин із сіном. Огнева сторожа від самої півночі працювала над зльокалізуванням і погашенням вогню. Треба було конче користати з нагоди і їхати на місце. Репортера не було, а в редакції було таке правило, що в разі потреби кожний співробітник має обняти репортерську службу, щоб обслужити газету. Прийшлося заграничному політикові їхати на цю пожежу. Він узяв дорожку і погнав на Янівське.
Магазин — це була величезна шопа: дах опертий на стовпах, без стін, тільки між стовпами повбивано поперечні дрючки в відступах одного метра. Цей магазин стояв на кінці просторої площі, за стайнями, досить далеко від вулиці і відгород-
