— Кдивда нам! — м'явкнула Опозиція.
— Мало вам? — каже Кішка, та й шасть, Опозиції до церкви жандарма післав, щоби пильнував, чи добре попи службу правлять, чи може замість «Прийдіте поклонімся», не співають «Блажен іже возмет і разбієт младенци твоя о камень».
— Дівнопдавність! Дівнопдавність! — м'явчить Опозиція, аж мало не захрипне. Вже аж у Войнилові та Рожнятові почули, хоч ані війни, ані рожна не показали.
— Рівноправности вам треба? — воркоче Кішка. — Добре, я вам її покажу з грубшого кінця!
Та й шарах — розіслав окружник, щоби попи не сміли по-українськи метрики провадити ані жодні урядові письма писати.
— Кдивда! Кдивда! Кдивда нам! — м'явчить Опозиція. Та Кішка загартований на цей крик, він не такий делікатний, як великі пани.
— Ще вам мало? — Добре, я вашого Озаркевича[1] ззім! Побачимо, чиє на верху буде.
Та цим разом перечислився. Гаркнути гаркнув, та ззісти не ззів. Таки йому Озаркевич кістю в горлі став, і бідний Кішка не міг його ні проковтнути, ні виплюнути. Що вже баби хухали й шептали і штуркали — не йде та й не йде. Подригав ще дрібку бідний Кішка ногами, та й богу духа дав. Але Перемісник про те байдуже. Пропав один — мара його бери! У нього такими Кішками хоч гать гати, хоч мости мости. Ще Кішка не скінчив дригати,
- ↑ Один з відомих лікарів українців у Львові.
