розуму та чуття, чимраз виразніше з „закона Божого“ робиться „законом людським“. Цікавий предмет! І цікаво, чи вдасться мені виконати цей плян. От коли б не недуга, я би був уже досі з'їздив на Україну, поробив потрібні студії і взявся до діла! Але чим більше вдумуюся в той плян, тим виразніше стають передо мною великі і незлічені його трудності. Яку масу сцен і характерів треба-б тут розвинути! Скільки зручности і такту потрібно, щоб кожну сцену зробити заразом і звичайною, немов щоденною, а при тім і характеристичною! Та ба, хто обминає труднощі, той показує тільки свою слабість, а я хотів би тою повістю показати свою силу. Адже це має бути основа мойого щастя, тим ділом я мушу здобути її, мою дорогу Олю, мушу здобути перші засоби для нашого спільного життя! Мушу? Kein Mensch muss müssen[1], — каже Лессінг, але я хочу! Так, хочу, і чую в собі досить сили на виповнення того, що я хочу!
Телень-телень-телень! Доктор іде! Ох, а я записався! Треба сховати писання, а то крику наробить такого, що Сусе-Сусе!
11 година.
„Попри загальне ослаблення тіла, велике роздразнення нервів — потреба супокою — всякі думки геть — всяку журу за пліт!“ Добрий чоловічисько той доктор, жаль тільки, що психології ані крихіточки не знає. Немов то це можна зробити! А ще
- ↑ Ніхто не мусить мусити.
