терпінь і радощів міриться сума людського життя, то як же багато жив цілий світ в протягу тих чотирьох місяців! А я за той час лежав оттут, мов оглушена звірина, без пам'яти, без діла, без думки, не тямуючи навіть о власних болях. Значиться, ті чотири місяці страчені для мене, вимазані цілковито з мойого життя, не лишили в нім ніякого сліду, не дали мені нічого! Не лишили сліду? Господи, чи ж треба більше сліду, як те, що я ослаб до крайности, висох як скіпа! Не дали нічого? Але скільки взяли! Аджеж найдорожчий скарб чоловіка, пам'ять мою — і ту мені взяли!
Але я тут плету загальні сентенції, а забув про те, що я мав оце занотувати в своїх записках. Чисто для підмоги моїй пам'яті. Може бути, що це станеться ниткою Аріядни, котра виведе мене з темного лябіринту забуття. Цікаве явище! Простий факт, просте вражіння змислове викликало в моїй душі споминку попереднього такого ж вражіння і, що найважніше, викликало й масу других вражінь і фактів, зв'язаних з тамтим зв'язком простого наступства в часі. Ось в чім діло. Нині на обід подають ракову зупу. Я великий любитель ракової зупи. Раптом, коли я її смакую, прийшло мені на тямку, що так само смакувала мені ракова зупа, котру я їв в товаристві моєї коханої Олі в домі її братів. Це був послідній мій обід в їх домі. Я давав їй лекції німецької літератури, при тій нагоді ми пізналися, порозумілися й полюбилися. Ах, яка вона пречудно
