ключів, витрихів[1] і тому подібних знаряддів. Досі розповідають у Скалаті забавну історію, як тамошні жиди по виході Панталахи з в'язниці за порадою рабіна вислали до нього депутацію і взялися платити йому місячну пенсію по 30 карб., щоби лише жив собі спокійно і не робив їм шкоди. Панталаха прийняв цю пропозицію і жив спокійно щось зо три місяці. Нарешті остогидло йому порядне життя, і раз перед торговим днем як забрався вночі на ринок, то повідмикав усі склепи і всі брами, повиймав із ляд[2] усі дрібні гроші, мідяки та срібняки, та посіяв по ринку. Можна уявити собі, з яким криком і лементом повітали жиди той торговий день.
Всі ті історії знав добре директор в'язниці, і годі заперечити, що вони робили йому подекуди навіть симпатичним цього налогового «майстра злодія», який зрештою в цілій тюрмі тішився незвичайною популярністю. При тім директор не міг жалуватися на Панталашине поводження в тюремних мурах; ані в казні[3], ані в «лабаторні»[4] Панталаха ніколи не робив «субернації»[5]; навпаки, навіть між іншими арештантами вмів удержувати спокій, а до всякої роботи, що потребувала зручности та дотепности, був незрівняний. Одно лише було нещастя: від часу до часу любив зробити збитка
