— Так, синку, так! — піддержував його один кухар. — Плюй на директора! До прокуратора вдайся! Той тобі догодить.
— Не хочу до креператора! — крикнув Прокіп, в якого слово «креператор» в'язалося зі словом «креперувати»[1] і значило щось нечувано страшне та грізне.
— І я так кажу! — мовив другий кухар. — Сам собі справу зроби! Або то ти не потрафиш? Ще б ти собі з таким ключником не дав ради?
— Морду йому набий!
— Очі йому видри! — піддав другий.
— Візьми його за одну ногу, другу приступи і розідри його на двоє, як жабу, — підправив третій.
Прокіп слухав з роззявленим ротом і дивувався, як це йому нічого подібного перед тим не прийшло до голови. Наївшися, він почав ходити по просторій, напівтемній кухні, цікаво зазираючи в кожний кут, випитуючи про значення кожної, найзвичайнішої речі і одержуючи на кожне питання від жартливих кухарів найдивоглядніші відповіді.
— Ай-яй-яй! — закричав нараз Прокіп, сплеснувши в долоні, побачивши на лавочці дві свіжо зарізані гуски, з яких одна мала бути спечена для пана директора, а друга зварена на росіл для хорих у тюремнім шпиталі. — А це що таке?
— Хіба не бачиш, що бузьки? — мовив один кухар.
— Бузьки? А вони що тут роблять?
- ↑ Креперувати — страждати.
