чого годі було й зрозуміти. Бідний Спориш, покликаний до тюремного директора, щоб витолкувався, та не хотячи признатися до своєї тривоги перед духом Панталахи, звинявся тим, що був невиспаний, що в нього гарячка, в якій йому часом причувається всяка всячина, і просив, щоби на пару день увільнено його від служби, поки не підздоровшає. Тюремний лікар справді потвердив ненормальний стан Спориша, велів йому держати дієту і часто заживати хиніну, а директор дав йому відпустку на три дні, бо по думці лікаря слабість зовсім не була грізна і в короткім часі повинна була минутися.
З заціпленими зубами і з темною злобою в душі вийшов ключник із тюремного будинку і зімнявши в долоні лікареву рецепту, кинув її до рова.
— Дурень! — пробуркотів він. — Мацає пульс, прислухається до грудей і плечей, і думає, що пізнав хоробу. А що діється в душі чоловіка, про це ані слова не питає!
По трьох днях Спориш вернув до служби — на вид успокоєний, але на самім ділі лиш ослаблений та вичерпаний ненастанною тривогою, ненастанним неспокоєм, невідступними привидами. Освоївся з ними, чув, що вже ніщо не вирве його з рук Панталахи і піддався своїй долі. Знав напевне, що найближчої ночі знов почує з тюремної келії той проразливий скрегіт, а проте щось тягло його до тої келії, бажав якнайшвидше почути те, що недавно проймало його такою
