доторкнувся, — а що з наших галичан досі ніхто не здобувся навіть на таку характеристику, то я передаю тут передмову О. Войташевського в перекладі на нашу мову, переплітаючи його текст своїми увагами та споминами.
„Ім'я Івана Франка відоме кожному письменному українцеві як у Галичині, так і в нас, в Росії. Його по справедливості можна вважати одним із найталановитіших українських письменників. Своєю довголітньою літературною, науковою та публіцистичною діяльністю він здобув собі европейський розголос. Родився Іван Франко в р. 1856 в Нагуєвичах, селі Дрогобицького повіту в Галичині. Його отець, простий селянин, визначався одвертим характером, глибоко-поетичною душею і гостинністю, за що тішився загальною симпатією своїх односельчан. Ті благородні прикмети Яця Франка унаслідив від нього також його син. Розуміючи значення науки в життю, Яць Франко не пожалував своїх убогих засобів і постарався дати синові якнайкращу освіту“.
До цього уступу можу додати тільки запитання, відки автор міг знати, що в мого вітця була глибоко-поетична душа? Розуміється, в його життю було не без того, що можна назвати поетичними моментами, але від цього ще далеко до поетичної вдачі. Я затямив свого вітця дуже мало, бо він умер, коли я мав ледве 7 літ. Що він тішився загальною симпатією між селянами не тільки свого, але також деяких сусідніх сіл, особливо Ясениці Сильної, відки мав другу жінку, мою матір, з роду Кульчицьку, і Унятич, це завдячував головно тому, що був як на ті часи дуже добрим ковалем.
„Початкові науки Івана Франка розпочалися в сільській школі (треба додати — не в Нагуєвичах, де від нашого помешкання на т. зв. Горі до школи було дуже далеко, але в Ясениці Сільній, де я у свого вуйка, брата моєї матері, письменного селянина, прожив два роки), коли йому було всього лише 6 літ. Тут він за два роки навчився читати й писати по-українськи, по-польськи (автор не знати, чи навмисно чи помилково пише: „по-русски“ у відрізненню від попереднього „по-українськи“, ц. т. по-російськи, що, очевидно, для галицької школи не має ніякого значення) і по-німецьки; німецька мова в ту пору була обов'язковою, бо
