— Що, що, — відповів Симон,звертаючи своє широке лице до Жана, — між мною та ким?
— Та нею, — відповів спокійно Жан.
Симон аж задрижав, і ввесь налився кров'ю.
— То за кого ж ти мене вважаєш, що ти смієш мене порівнювати…
— Не тебе, а твій характер, — поправив Жан, прижмуривши очі і насмішливо вдивляючися в Симона, немов ждучи, що цей за комедію хоче починати. Погляд той ще дужче розлютив оп'янілого Симона.
— Нехай і мій характер, — не то говорив, не то кричав він. — Як ти смієш мій характер порівнювати з характером якоїнебудь…
— Симон! — перебив його серйозно Ежен. — Ти забуваєш, яка була наша згода! Що це значить: „якоїнебудь“? Я, яко господар, випрашаю собі подібні вираження!
Маня, що при останніх словах Симона зблідла була, не знати чи з устиду, чи з обурення, чи з гніву, тепер легше відідхнула після Еженових слів. Але Симон не унимався. Немов якийсь демон сварні та невзгоди кидав ним цього вечора на всі боки, проти всіх і кожного.
— Чорт би брав твою згоду! — крикнув він на Ежена. — Я на те не згодився, щоби мене порівнювали з першою ліпшою курвою.
— Дякую за комплімент, монсьє Симон! — сказала силуваним усміхом Маня. — Того я при вас доробилася… н-ну, нічого казати!
Вона дула губи, збираючись заплакати, але сльози не плили якось. Видко, Симонове слово не так то надто глибоко образило її.
— Ха-ха-ха! — реготався між тим Жан. — Ха-ха-ха! Der beste Witz weiss von sich selbst
