наття назад до своєї хатчини кінець села, що за той час його побуту у сина стояла пусткою, а потім, почувши себе ще більш одиноким і опущеним серед її голих стін, вийшов на подвір'я, замкнув двері і, звісивши голову, потяг шукати потіхи й розради в шинку у Мошка.
Від часу жінчиної смерти Юра частенько заходив до Мошка. Правда, не можна, щоб він і давніше не знав сюди дороги, а все таки давніше було якось не те. Зайде бувало Юра до шинку, вип'є чарку горілки, купить пачку тютюну, перекинеться кількома словами з Мошком або з деякими знайомими, яких притрафом[1] застане в шинку, та й іде далі за своїм ділом. Не тягло його сидіти тут, не мав про що балакати з шинкарем, а про те, щоб він міг коли приятелювати з ним, звіритися перед ним з того, що в нього на серці, Юрі навіть на думку не спадало. Мошко був йому хоч ніби знайомий, «свій жид», але зрештою, зовсім байдужний, далекий від його душі й думок.
Самота, що холодними кліщами вхопила його за серце по смерті жінки, почала чимраз частіше гонити його до шинку. Не того, щоб йому хотілося пити, заливати червяка горілкою. Юра ніколи не пив над міру, навіть загалом рідко вживав горілки — рідкий чоловік між гуцулами. Але йому любо було посидіти тут, де все вешталися живі люди, чути було їх гомін та вигадки, де люди сиділи спокійно, пили не кваплячись, говорили не поспішаючи ні до
- ↑ Притрафом — випадково.
