Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/118

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


„Ца…рю — хлипав Лис крізь плач —
Дуже ласкав ти… Ось бач:
Я і торби в путь не маю!
А в Ведмедя у Бурмила
Доброго кожуха сила,
Він шматок віддасть, я знаю“…

„Схоче, чи не схоче дати,
Ми накажемо зідрати!“ —
Мовив Лев. — „Ну, ще чого?“
„Дуже ласкав ти, мій царю!
Чобіток би ще хоч пару.
Бач, я босий! Як його

Тілький світ чимчикувати,
Ноги шпигать та збивати?
Скалічію денебудь!
А он має Вовк дві парі,
То одну чей схоче в дарі
Відступить мені в ту путь“.

„Що там схоче, чи не схоче!“ —
Крикнув Лев та аж тупоче.—
„Гей там! У тюрму підіть,
Із Бурмила торбу здріте[1],
А з неситого здійміте
Пару Лисові чобіт!

„Ви ж, моя дружина славна,
Щоб усім зробилась явна
Ласка наша для Микити,
Проведіть його з гонором[2]
До могили там під бором!
Я ж іще піду спочити.“

  1. Здріте — здеріть.
  2. З гонором — з пошаною.