„Друже, Шкапа ця лагідна,
І Лоша продати згідна,
І ціни не хоче драть,
Каже, в неї цінники ті
Там на задньому копиті —
Жаль, що я не вмів читать“.
„Що — Вовк крикнув, — ти нездаро!
Навіть кінських літер пару
Ти не вмієш прочитать?
Я в письмі тім дуже вчений,
До гімназій, академій
Виходив років аж п'ять“.
І пішов мій Вовк Неситий
Шкапу за Лоша просити.
Шкапа ж відповіла: „На,
Ось лиш прочитай значки ті,
Що на задньому копиті,
Там написана ціна“.
Вовк Неситий нахилився,
До копита придивився, —
Гей, як фрасне[1] Шкапа враз,
Як у лоб не вцідить просто,
А була підкута гостро —
То мій Вовк мов свічка згас.
Шкапа ж як не зарегоче
Та з Лошам і потеркоче,
Що і слід обох пропав.
А Вовчисько добру хвилю
Полежав в такім знесиллю,
Мов зовсім небіжчик став.
