„Сиплються удари градом!..
Бідна жінка крутить задом,
В'ється, рветься, а ті б'ють!
Далі шарпнула що сила,
Півхвоста в льоду лишила,
Та й шмигнула в Божу путь!“
А на це Микита гречно[1]:
„Так, це правда, безперечно,
Лиш крихітка в ній брехні!
Непотрібно, Вовче, тільки
Всю захланність свої жінки
Ти приписуєш мені.
„Будь вона порядна й чесна,
Швидко б хвіст з води піднесла,
Мала б рибу й хвіст увесь.
Та вона мов оцапіла,
Став весь виловить хотіла,
Ще й на мене жалуєсь.“
Збір увесь зареготався,
А Неситий аж стікався[2],
Під собою землю гриз.
„Га, поганець — крикнув лютий —
Ось як він вертить і крутить,
Щоб невинним все був Лис!
„Та не дочекаєш, клятий,
Нас усіх на сміх підняти,
Підлих справок твоїх — тьма.
Ну, скажи, там при криниці
Чи була вина Вовчиці,
Чи твоя лиш злість сама?
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/177
Цю сторінку схвалено
