— Ну, та й швидкий же ти, нема що мовити! Правдивий неборак! А скажи мені, Раче-небораче, чи то правда, що тебе раз у Великодну п'ятницю по дріжджі посилали, а ти аж за рік у Великодну Суботу з дріжджами прийшов, та й ті насеред хати розілляв?
— Може коли й правда була, — каже Рак, — а тепер дуже на брехню подобає.
— Овва! Значить, ти тепер прудкіший зробився?
— Прудкіший, чи не прудкіший, а тобі на кпини не здатний. Коли хочеш знати, який я прудкий, то давай, побиймося об заклад, що я швидше від тебе до того корчика добіжу.
— Що? що? що? — дивувалася Лисичка. — Ти хотів би зо мною об заклад бігати.
— Не тільки побіжу, а ще й тобі на один скок випередки дам і швидше тебе при меті буду, — мовить Рак.
Побились вони об заклад. Стала Лисичка на один скок поперед Рака, а Рак учепився їй кліщами за хвіст. Рушила Лисичка, біжить щодуху, аж курява здіймається. Добігла до мети та й кличе:
— А де ти, Раче?
Нічого не чути.
— Ну, Раче, де ти там? — ще раз кличе Лисичка та й обернулася хвостом до мети.
Оттоді Рак пустився від її хвоста та й каже:
— Та осьде я! Давно вже жду на тебе, аж трохи поза мету забіг.
1896
