— Нащо тобі яйця?
— Молоді виведу.
— Дрозде, Дрозде, коли ти мене з цеї ями не видобудеш, то я твоїх дітей поїм.
— Не їж, Лисику, зараз тебе виведу, — проситься Дрозд.
Дрозд горює, Дрозд нудьгує, як йому Лиса з ями добути. От він щодуху полетів лісом, почав збирати патички, гіллячки, та все в яму кидає. Кидав, кидав, поки Лис по тих патичках із ями не виліз. Думав Дрозд, що він піде собі геть, та де тобі! Лис ліг під Дроздовим деревом та й говорить:
— Дрозде, Дрозде, вивів ти мене з ями?
— Вивів.
— Ну, а тепер нагодуй мене, а то я твоїх дітей поїм.
— Не їж, Лисику, вже я тебе нагодую.
Дрозд горює, Дрозд нудьгує, як йому Лиса нагодувати. Далі надумав і каже Лисові:
— Ходи зо мною!
Вийшли вони з лісу, а попід лісом польова доріжка йде.
— Лягай тут у жито, — каже Дрозд Лисові, — а я буду міркувати, чим тебе нагодувати.
Бачить Дрозд, а доріжкою баба йде, чоловікові в поле полуденок несе. Скочив Дрозд у калюжку, в воді обмочився, в піску обтатлявся та й бігає по дорожці, перхає сюди й туди, немов зовсім літати не може. Бачить баба — пташина мокра та немічна.
— Дай, — думає, — зловлю оцю пташину, принесу додому, буде забавка для дітей.
Підбігла трохи за Дроздом — він біжить, перхає та не летить. От вона поставила кошик з горнятками на доріжці, а сама давай
