— Чи ти, чоловіче, з глузду зсунувся? — скрикнула Їжиха. — Та з Зайцем хочеш у перегони бігати?
— Вже ж, що хочу. І ти мусиш мені допомогти.
Жінка ще щось хотіла балакати, та Їжак сказав до неї:
— Не турбуйся, жінко! Я вже тобі скажу, як це маємо зробити. Вбирайся тільки живенько та й ходім у поле.
Що мала Їжиха робити? Зібралася та й пішла з чоловіком. А по дорозі Їжак мовить до неї:
— Слухай, жінко, що я тобі скажу. Бачиш, на оцій довгій ниві мають бути наші перегони. Заяць буде бігти одною бороздою, а я другою. Відтам з гори починаємо бігти. Отже ти стань собі ось тут у борозді, і коли Заяць прибіжить сюди, то ти підніми голову та й крикни: „Я вже тут!“
Так розмовляючи, вони прийшли на умовлену ниву. Їжак поставив свою жінку на її місце, а сам пішов горі бороздою на другий кінець. Приходить, а Заяць уже там.
— Ну, що ж, біжимо? — питає Заяць.
— А вже ж біжимо, — каже Їжак.
— Ну, раз… два… три!
Один став у одну борозду, другий у другу, а коли Заяць крикнув „три“, рушив сам як вихор долі нивою. А Їжак пробіг може зо три кроки, потім скулився в борозді й вернув назад на своє перше місце. А Заяць жене, що має сили, та коли добіг на кінець ниви, аж тут Їжакова жінка з другої борозди кричить йому назустріч:
— Я вже тут!
Заяць тільки очі витріщив з диву; йому й до голови не прийшло, щоби це не був той самий
