— Засідка, засідка! — пішов голос поміж звірячі ряди. — Осторожно, браття, бо засідка.
Та в тій хвилі Шершінь як не вжалить Лиса, що мав сили! Лис як не завиє з болю, як не підскочить на півліктя вгору, як не затулить хвіст поміж ноги, та втеки! А звірі вже не питали, що там сталося, а в переполоху як не кинуться навтікача, куди хто міг одні через других. А Птахи, Оси, Комарі, Шершені за ними, на них, б'ють з гори, дзьобають, рвуть, кусають. Страшна була різанина! Звірі, котрі не погибли, ті порозбігалися й поховалися по ямах, а Королик зі своїми птахами та комахами одержав знамениту побіду.
Радісно прилітає Королик до свойого гнізда й говорить до дітей:
— Ну, діти, тепер можете їсти, бо ми віднесли знамениту побіду над звірями.
— Ні, — говорять Короленята, — не будемо їсти, поки Ведмідь не прийде сюди й не перепросить нас.
Що було робити? Полетів Королик до Ведмедевої ґаври, сів на гілляці над його головою та й говорить:
— Ну, Бурмиле, а смачно воюватися з Короликом, га?
А Ведмедя, що в війську йшов із самого заду, в часі переполоху добре таки Кабани, Сарни та Олені ратицями попід ребра потолочили, так що він лежав та тільки охав.
— Іди, дай мені спокій, — буркнув він. — І десятому закажу, щоби з тобою не зачіпався.
— Ні, небоже, цього не досить, — мовив Королик. — Мусіш піти до мойого дупла й перепросити моїх дітей, бо коли ні, то ще тобі гірше лихо буде.
